Шийка стегнової кістки/черезвертлюговий/підвертлюговий перелом - початкова програма

Переломи проксимальної частини (верхньої частини) стегнової кістки є найбільш складними з точки зору частоти розвитку ускладнень у сучасній травматології. Вони представляють 10% від усіх переломів нижніх кінцівок.

Схильність до цих переломів зростає з віком і є найбільшою у похилому віці серед жінок (остеопороз). Переломи верхньої частини стегнової кістки можуть виникати у зоні голівки кістки, шийки (найслабша частина кістки), між великим та малим вертлюгами (міжвертлюгова зона) та у підвертлюговій зоні. Переломи можуть бути повні і неповні, зі зміщенням і без. Переломи у людей похилого віку викликані остеопорозом і біомеханічною слабкістю кісток. Найчастіше вони трапляються під час спотикань і падінь. У молодих ці переломи трапляються під дією великої сили, наприклад, при падінні з великої висоти чи при автокатастрофі.

Можуть проявлятись такі симптоми як біль, набряк і гематома. Неможливо виконувати як активні, так і пасивні рухи стегна, неможливо стояти на ураженій нозі. Уражена нога коротша і розташована у помітному зовнішньому виверті зі зміщенням. У випадку перелому без зміщення, присутня клінічна картина може бути нетиповою і, навіть, можлива ходьба попри біль поки не проявиться зміщення (60% усіх випадків).

Переломи стегнової кістки, зазвичай, лікуються хірургічно, з регулярним контролем зрощення. Прогноз подальшого одужання залежить від розміщення і типу перелому, віку, методів оперативного лікування, ускладнень і реабілітації. На відміну від перелому шийки, міжвертлюгова зона добре кровопостачається і її переломи зазвичай загоюються добре. Деякі пацієнти одужують повністю, однак, трапляються й випадки, коли функцію кінцівки не вдається відновити повністю, залишаються невиліковні наслідки. На ранній стадії, після операції, найчастішою проблемою у пацієнтів є біль, зменшення об’єму рухів, м’язова напруга, порушення стабільності і функціональної рухомості. Ціллю реабілітації є зменшення післяопераційних ускладнень. Обережність і обмеження навантажень визначаються залежно від хірургічного втручання. Усі вправи мають бути безболісними і без значних навантажень на стегнову кістку.

Реабілітація включає вправи, розраховані до 12 місяців заняття. Метою вправ є покращення гнучкості, рухомості, стабільності, сили м’язів стегна, сідниць і живота, а також контроль нейро-м’язової відповіді. Ці вправи включають гідротерапію і щоденні фізичні навантаження. Оскільки ця травма розповсюджена серед людей похилого віку, реабілітація у таких випадках залежить від фізичного і психічного стану пацієнта, наявності інших захворювань кістово-м’язевої і кровоносної систем, здатності одужання після операції.

Профілактика: зменшення ризику розвитку остеопорозу.